Про апсайклінг в Україні

Ось вже десять років як у Львові існує архітектурна студія Replus Bureau, яка створює прогресивні проєкти, особливістю яких є повага до автентики. Її заснували архітекторка та дизайнерка Христина Бадзян та Дмитро Сорокевич. У 2021 році на базі архбюро Христина створила дочірній проєкт – майстерню архітектурного порятунку Restare, у якій дарують речам друге життя.  

Відновлення старих речей та матеріалів – це нелегкий шлях, який вимагає не лише фізичних зусиль, а й значних інвестицій часу, ресурсів та включеності на решті етапів: від реставрації до продажу. 

Ми розповідаємо, навіщо Христині та команді рятувати речі, які опинилися на смітнику. А також про те, як майстерня автентики будувала бізнес-модель, напрацьовувала свій стиль та впізнаваність.

Христина мала декілька мотивацій зберігати та відновлювати матеріали при створенні проєктів. Ось основні з них: 

Якість старих матеріалів. Христина – дизайнерка. В своїх проєктах постійно стикалася з тим, що високоякісні старі матеріали заміняли дешевшими сучасними аналогами. Наприклад, масивний дубовий паркет товщиною 2 см заміняли сучасним аналогом – інженерною дошкою. В ній натуральний дерев'яний шар має значно меншу товщину – всього 5 мм.

Пошук власного стилю. У своїх проєктах Христина віддає перевагу автентичності. Вона вважає, що використання старих, потертих елементів, таких як меблі, двері чи вікна, надасть їм особливого шарму та унікальності, відрізняючи їх від типових дизайнерських рішень, а також вберігає від плагіату.

Ідентичність. На думку Христини, кожне місто – неповторне завдяки архітектурі. Знищуючи старі речі, інтер’єри та будівлі ми позбавляємо міста його унікальності та робимо всі міста схожими один на одного.

Велич старих пропорцій. Нові двері в порівнянні зі старими австрійськими, програють у відчутті масштабу та пропорцій. Старі двері мали мастшаб, деталізацію: висоту від 2.40 м, ширину від 1.20 м, ставні, полотна. Цим вони створювали особливу атмосферу та підкреслювали важливість входу в приміщення. Сучасні ж двері, спрощені за формою і розміром, вже не так передають ту глибину.

Restare – проєкт, який обʼєднав всі ці ідеї.

Речі збирають системно: в телеграм групі Rubish watchers, або від підрядників, з якими співпрацює бюро. Свого часу допомогли й інформаційні кампанії: плакати «не викидай – віддай», які розвішували на смітниках. 

Команда Restare працює з різними традиційними матеріалами: камінням, деревом, цеглою, металом, тощо. Як відновлюють старі меблі, так і реставрують несучі конструкції. Роблять й апсайклінг: наприклад, нещодавно створили новий предмет інтер’єру – столик з битих кахлів.

Використовують для реставрації й іноземні підходи. Наприклад, для оновлення плитки часто застосовують японську техніку кінцугі. Це техніка реставрації керамічних виробів, при якій тріщини у посуді роблять акцентними – заливають їх лаком з домішками золота. Вона існує на межі філософії та технології.

Загалом, реставрація вирішує кілька важливих екологічних проблем: зменшення відходів виробництва, кількості парникових газів, збереження природних ресурсів. 

Майстерня прагне використовувати лише безпечні, нетоксичні матеріали, зокрема, уникаючи шкідливого азбесту. Однак, під час реставрації меблів та інших дерев'яних елементів інтер'єру стикаються з іншою проблемою – шашелем. Для якісного відновлення речей доводиться вживати спеціальних заходів для боротьби з цим шкідником.

Реставрація старих елементів вимагає значно більше часу, зусиль та коштів, ніж використання нових матеріалів. На це є декілька причин, описаних нижче. Проте вона має й ряд вигідних переваг – про це далі.

По-перше, складність реставрації – в специфіці речей. Кожен старий предмет має свою історію, особливості та пошкодження. Це робить процес непередбачуваним, вимагає індивідуального підходу, досліджень та спеціальних інструментів. 

По-друге, висока вартість супутніх матеріалів та послуг. Для довговічності конструкцій, побудованих зі старих матеріалів, часто потрібні додаткові заходи: гідроізоляція, зміцнення та обробка спеціальними засобами.

По-третє, підвищення кваліфікації фахівців з реставрації. Ця галузь в Україні лише розвивається, потребує постійного навчання, переважно у закордонних колег. 

Майстерня – це спільнота однодумців, які об'єднуються як офлайн, так і в соцмережах Restare, щоб зберегти та відновити старі речі, культурну спадщину, а іноді – допомогти людям під час війни. 

Основний сегмент, з якими співпрацює майстерня – середній клас. Тобто люди, які, крім базових потреб, можуть дозволити собі дорожчі покупки – автентичні дизайнерські речі.

Так, люди, які обирають Restare, глибоко розуміють цінність реставрації та готові до експериментів. Повномасштабне вторгнення підсилило ідею збереження культурної спадщини, попит на відновлення зріс.

Так Restare допомагало людям, які постраждали від ракетного удару: пропонували їм  безплатно отримати скло для вибитих вікон та елементи для дверей.

Майстерня також періодично отримує пошкоджені від обстрілів вікна та двері. На жаль, через бюрократію врятувати інші конструктивні елементи поки що не вдається. Але Restare ведуть перемовини з місцевим самоврядуванням, аби мати більше можливостей збору будсміття.

Реалізували й проєкт «Прихисток», в рамках якого робили модульні перегородки для великих приміщень, де жили вимушені переселенці. Приватний простір в обмежених умовах має важливе значення, аби люди відчували себе в безпеці та комфорті.

В Радянські часи було розповсюджене масове виробництво будівельних матеріалів. Дизайн будівель, конструкцій та елементів був уніфікований та простий. Унікальність була не в пошані – влада боролась із «надмірностями». Концепція повторного використання була непріоритетною. 

Нині апсайклінг та ресайклінг в Україні має декілька барʼєрів. Це і низький рівень обізнаності населення про існування та важливість таких майстерень, як Restare. Ще одна причина – відсутність підприємців, які б хотіли інвестувати в такий напрямок дизайну. Це повʼязано зі складною та ресурсною бізнес-моделлю. 

Обмежує й цільова авдиторія: автентику можуть собі дозволити люди середнього класу, які цікавляться своєю культурою та традиціями. 

Проте реставрація набирає обертів та грає важливу соціальну роль: створює нові робочі місця, збільшує пізнання людей про історію, формує відповідальне споживання, культивує збереження спадщини. 

Розвиток апсайклінгу та ресайклінгу залежить від спільних зусиль держави, бізнесу, освітян дизайнерів та архітекторів. Особливо останніх, бо ті, хто формують простір, формують і ментальність світобачення.